Велопоїздка на Хортицю

Захотілося поколесити на велосипеді, але не навколо Дніпропетровська, а кудись подалі. Одразу подумав про Хортицю - був там один раз, але оглянути цей гігантський острів як слід не встиг. Як виявилось, на велосипеді зробити це теж непросто.

Відстань для мене якраз підходяща (Гугл показав 80 кілометрів, але до його вимірів можна сміливо додавати ще 20). За день до поїздки проїхався з GPS у телефоні, засік свою швидкість. Зрадів: вона виявилася понад 20 км/год, значить до Хортиці дістануся годин за 5.

За два дні підготовки над велосипедом було проведено такі роботи:

• Заднє колесо, яке потроху спускало, було заклеєне.
• Передній світловідбивач, який давно відламався, був знайдений і надійно примотаний скотчем до керма.
• Саморобний чохол для вудки використаний як сумка і закріплений на рамі велосипеда.
• Зроблено імпровізований багажник: невелика дошка вставлена ​​під сидіння так, щоб при їзді рюкзак спирався на неї. Ця ідея прийшла до мене після прочитання звіту про поїздку на Хортицю хлопців із Авангарду.

25 серпня о 7:10 я виїхав з дому та попрямував у бік Запорізького шосе. Погода хороша, вітру нема, але в місті вже багато машин. О 7:45 я на знаку виїзду з Дніпропетровська, скидаю показники швидкості та відстані на навігаторі та рухаю вперед.

Стан траси виявляється дуже плачевним. Уздовж брудна і розбита, місцями просто заросла травою. Але в цьому є свій плюс - мало хто хоче їхати через це шосе: машин не дуже багато, далекобоїв у тому числі.

Швидко кручу педалі півтори години і раптом помічаю, що їду я на середній передній зірочці! Як я не міг цього помітити! Перемикаюся. Дорога дуже рівна, навіть здається, що їдеш по схилу вниз. Підйомів за весь шлях пам'ятаю лише два, що компенсує незадовільну якість дорожнього покриття. А ще дуже допомагає саморобний багажник – здається, що і немає рюкзака за плечима. Без цього дерева під сидінням дорога була б набагато важчою.

Під час невеликих перерв поїдаю банани та п'ю воду, хоча пити поки що хочеться не сильно. Виявилося, що кінець дерева-багажника нехило дряпає каремат, який прикріплений внизу рюкзака. Прив'язую до гострого краю ганчірку.

Доїжджаю до Запорізької області, за кілька кілометрів влаштовую привал. Ганчірка з багажника зникла десь дорогою. Тепер обмотую його поліетиленовим пакетом. Перекусивши, їду далі. Сонце вже смажить серйозно, їхати складніше.

За двадцять кілометрів від Запоріжжя відпочиваю на зупинці біля села Дніпрові Хвілі. І хоч у цьому селі проживає всього лиш 89 осіб, у них є така гарна зупинка:

Вона вся викладена мозаїкою, з якої хтось дбайливо здирає всі оголошення:

Сидячи на зупинці можна побачити транспорт, що наближається:

Подібні зупинки траплялися й надалі. Ось одна біля села Петропіль:

Зрештою добираюся до Запоріжжя, але далі їду не на Хортицю, а трохи набік – до знаменитого Запорізького дуба. Його приблизно мінімальний вік 700 років. Через старість, а також відсутність необхідного догляду, дуб засох. Сталося це наприкінці минулого століття.

Висота дуба – 36 метрів, обхват стовбура – ​​6,5 метрів. Такого гігантського дерева ще не бачив.

Гілки дуба підтримуються спеціальними сталевими конструкціями:

Час – 12 годин. Зупиняю запис пройденого маршруту на телефоні. Тепер їду на Хортицю.

Вид з мосту на Хортицю (праворуч) та ДніпроГЕС:

Спуститися до скелястих берегів острова можна невеликими стежками:

Згорнувши за мостом одразу ліворуч, проїхався Тарасовою стежкою, створеною на честь відвідування Тарасом Шевченком острова 1843 року. Наприкінці стежки на пагорбі встановлено український прапор, який височіє над усім островом.

Роблю ще один привал і їду далі - повз побудовану нещодавно модель Запорізької Січі.

На острові розкопали та відновили стародавнє святилище, якому налічується 4000 років. Воно являють собою два кола, складені з каменів, з вівтарями посередині:

Далі я звернув на якусь стежку, яка привела мене в глухий кут. Але назад їхати не хотілося, тому схопивши велосипед у руки, я став вибиратися схилом нагору через зарості молодих акацій, які здорово дряпали руки. Вибравшись нагору, я побачив стовп з табличкою, яка говорила про те, що раніше на цьому місці знаходилося козацьке кладовище. Оце занесло мене.

Дорога забрала багато сил, і я вирішив їхати назад електричкою. З'їздивши на станцію Запорізька Січ, яка знаходиться прямо на острові, я дізнався, що поїхати на Дніпропетровськ можна лише завтра вранці, ще й з пересадкою у Вільнянську. Що вдієш, розклад електричок урізали, і це єдиний варіант.

А поки що я вирішив навідатися на туристичний пляж. Знайти його мені вдалося не одразу. Близько півгодини я намагався вибратися до берега різними дорогами, але всі вони вели не туди. Але я таки знайшов потрібний шлях, і, спустившись з велосипедом по стрімкому березі, ліг відпочивати на піску.

Провалявся дві години в тіні, подивився на час і зрозумів, що скоро почне темніти, треба шукати місце для ночівлі. Повернувся до головної дороги через Хортицю і від'їхав від неї неподалік у ліс. Постелив каремат, розклав спальник і примостив поруч велосипед:

Поспати нормально не вдалося, адже підйом о 4 ранку. Збираюсь у темряві та йду у бік залізничної станції. Електричка приходить о 5:10, запихаю велосипед і залазю сам. Доїхавши до Вільнянська беру квиток на Дніпропетровськ, електричка приходить о 7-й годині, і в ній я сплю до самого міста.

Підсумок

Дорога (від виїзду з Дніпропетровська до Запорізького дуба) за часом зайняла 4 години 15 хвилин:

• 1 година 15 хвилин - зупинки
• 3 години – їзда

Середня швидкість на цьому відрізку – 22,1 км/год.

Поділитися